Активи під замком
Одним з напрямків захисту активів у сучасному прикладному юридичному вченні є захист активів у кримінальному провадженні. Передбачені чинним законодавством кримінально-процесуальні заходи є дієвим інструментом викриття та розслідування злочинів, проте їх неадекватне застосування, зловживання ними з боку правоохоронних органів, застаріле процесуальне законодавство складають в сукупності і взаємодії значну загрозу активам, корпоративної власності. Проявом такої загрози є арешт майнових активів юридичної особи. Це породжує необхідність дослідження даної теми з метою пошуку раціональних способів вирішення проблемних питань.
Неконституційні норми
Аналіз чинного законодавства щодо арешту майнових активів юридичної особи свідчить про наявність правових проблем у регулюванні даних відносин, зокрема в питанні правомірності арешту майнових активів юридичної особи, оскарження незаконних постанов слідчого або суду про накладення арешту на майно (внески).
Першочерговою проблемою, пов’язаною з накладенням арешту на майнові активи юридичної особи, є, власне, сама правомірність такого арешту. Кримінально-процесуальний кодекс України (далі – КПК) передбачає, що арешт накладається на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого або підозрюваного, або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії; накладення арешту на майно можливе лише з метою забезпечення цивільного позову і можливої ?? конфіскації майна (ст.126). Буквальне розуміння цих норм КПК дає підстави вважати, що арешт майнових активів юридичної особи в рамках «фактової» кримінальної справи взагалі неможливий. Що ж стосується арешту майнових активів при порушенні кримінальної справи щодо посадових осіб або учасників юридичної особи, тут слід враховувати деякі фактори. Учасник юридичної особи не відповідає за його зобов’язаннями, а юридична особа, в свою чергу, не відповідає за зобов’язаннями його учасника (ст.96 Цивільного кодексу України). Активи юридичної особи є виключно його власністю, але ніяк не «майном обвинуваченого, або підозрюваного», а тому й накладення арешту на них є незаконним; також юридична особа не може нести матеріальну відповідальність за дії своїх посадових осіб.
Неправомірність арешту майнових активів юридичної особи зумовлює на практиці незаконність і необгрунтованість відповідних процесуальних рішень, оскарження яких становить окрему проблему. Відповідно до КПК постанова слідчого можна оскаржити прокурору або до суду. Незважаючи на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) визнані неконституційними положення КПК (ч.6 ст.234), які роблять неможливим окреме оскарження постанов слідчого на стадії досудового слідства, практика правозастосування свідчить про інше. Так, наприклад, постановами Баришівського районного суду Київської області від 27 грудня 2010 р. по справі № 4-55 і Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2008 р. у справі № 4-1867 відмовлено у задоволенні скарг на постанови слідчих про накладення арешту на майно, оскільки таке оскарження не передбачено КПК.
Складність на практиці викликає і оскарження постанови судді про накладення арешту на активи (вклади). Чинним КПК не передбачені можливості і процедури оскарження такого процесуального рішення. Відсутність прямо встановленої норми зумовлює, відповідно, практику апеляційних судів, які відмовляють у задоволенні апеляції (або ж у її прийнятті) на незаконне і необгрунтоване рішення (у формі постанови) суду першої інстанції про арешт вкладів (наприклад, ухвала апеляційного суду Чернігівської області від 11 червня 2010 р. по справі № 10-135, постанова (попереднього розгляду) судді апеляційного суду Донецької області від 11 березня 2010 р. у справі № 10-261 та ін.)
Законодавча модернізація
Таким чином, законодавчого вдосконалення потребують положення статей 126 і 347 КПК, які дають підстави апеляційному суду відмовляти в розгляді чи задоволенні апеляцій про скасування незаконних постанов про арешт вкладів. Випадки, в яких оскарження рішення суду неможливо, мають бути прямо встановлені законом, як норм – заборон (прикладами останніх є, скажімо, положення ч.3 ст.245 КПК, згідно з яким постанова судді про призначення справи до судового розгляду оскарженню не підлягає). Це обумовлено тим, що Конституція України гарантує забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п.8 ч.2 ст.129).
Юридичний зміст статей 126, 347 КПК свідчить, що даними нормами не встановлена ?? заборона на оскарження постанови суду про арешт вкладів. Таким чином є можливість оскарження незаконних і необгрунтованих рішень суду (це стосується і оскарження постанови суду, яким відмовлено у скасуванні постанови слідчого про накладення арешту на майно). Більше того, наведена позиція іноді знаходить прояв на практиці (наприклад, ухвалою апеляційного суду Донецької області від 20 вересня 2007 р. у справі № 10-650 була задоволена апеляція про скасування арешту вкладів і скасовано відповідну постанову суду першої інстанції; постановою апеляційного суду Хмельницької області від 7 березня 2008 р. у справі № 11-223 було скасовано постанову суду про накладення арешту на вклади).
Підводячи підсумки, слід зазначити, що кримінально-процесуальний арешт активів юридичної особи потребує належної законодавчої регуляції. Це обумовлено не тільки неоднорідною правозастосовчої практикою накладення такого арешту та скасування незаконних актів про його застосування, а й важливістю активів (насамперед, майнових), для повсякденної господарської діяльності юридичної особи.
Новий закон ситуацію не виправить
Тенденція щодо відмови від закріплення можливості арешту активів юридичної особи в кримінально-процесуальному порядку не спостерігається і в перспективі. Одним з проектів КПК (№ 1233 від 13.12.2007г., проект внесений народними депутатами Мойсиком В.Р., Вернидубовим І.В., Ківаловим С.В., Кармазіним Ю.А.), на відміну від чинного КПК, регламентований арешт активів, у тому числі і юридичної особи. Згідно ч.11 ст.270 даного проекту, арешт на майно або кошти банку, які знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, які знаходяться в банку, а також звільнення такого майна з-під арешту здійснюються виключно за рішенням суду.
Більш того, в новому КПК пропонується закріпити можливість накладення арешту і на такі різновиди активів як цінні папери, корпоративні права, частки в господарських товариствах (ст.271 проекту КПК).
Однак наявність нормативної бази, яка регулюватиме особливості арешту зазначених активів, не забезпечить мета кримінально-процесуального арешту (відшкодування шкоди, завданої злочином, забезпечення майбутньої конфіскації майна), а призведе до появи нових корупційних схем, що, в свою чергу, стане новою перешкодою для підприємництва.
Ярослав Романчук – адвокат, керуючий партнер Міжнародного правового центру «EUCON»
Джерело: газета “Юридична практика” №41 від 11 жовтня 2011р. http://pravo.ua/article.php?id=100102671