Я би не був надто категоричним, розмірковуючи над питанням, варто чи не варто подавати декларацію: це треба аналізувати з огляду на кожен конкретний випадок крізь призму ризиків, наслідків і потреб.
Однією з найуразливіших груп, які поки що, на жаль, не розуміють цих наслідків, є громадяни, які працюють за кордоном, мають там свій бізнес або отримують звідти пасивні доходи. Безсумнівно, згідно із законодавством ці доходи з джерелами походження з-за кордону має бути задекларовано. На прикладі Польщі можна констатувати, що є багато резидентів України, які мають там, скажімо, нерухомість, здають її в оренду і таким чином отримують пасивні доходи. Ці особи не декларують такі доходи, а отже, ризикують. Коли в Україні запрацює CRS (автоматичний обмін фінансовою і податковою інформацією) і податкові органи Польщі чи інших країн нададуть всю цю інформацію українським колегам, то до вказаних громадян може виникнути безліч запитань.
Ще з часів Радянського Союзу так повелося, що громадяни вважають, що податки — це те, що стосується лише юридичних осіб. Однак насправді податки стосуються всіх, зокрема і фізичних осіб. На прикладі роботи нашого польського офісу зазначу: там у нашому клієнтському портфелі є до 30 % фізичних осіб, в Україні ж цей показник лишень 0,3 %. Це колосальна різниця. Як на мене, саме такі випадки можуть викликати одні з найбільших проблем, які виникнуть у згаданих мною громадян у майбутньому, особливо коли запрацюють норми щодо непрямих методів контролю.
Джерело: Газета „Юридична практика“ №43-44 від 2 листопада 2021 року