Після прийняття Конвенції Ради Європи з кіберзлочинності в 2001 році, а також прийняття директиви Європейського парламенту і Ради, які стосувалися обробки персональних даних та охорони таємниці приватного життя в електронній сфері, багато країн Європи, а також США, Китай і Австралія, ратифікували свої власні закони проти спаму.
Так, у Великобританії діє закон, за яким злочином вважається спам – електронні поштові розсилки і розсилки SMS. Відповідно до закону передбачена відповідальність у вигляді штрафу до п’яти тисяч фунтів стерлінгів при розгляді справи в суді магістратів. При розгляді справи судом присяжних сума штрафу не обмежена. При цьому тюремне ув’язнення для спамерів не передбачається.
В Італії антиспамовий закон більш суворий, згідно з ним за поширення «нав’язливих» розсилок комерційного характеру передбачений штраф в розмірі до 100 тисяч доларів і тюремне ув’язнення до трьох років.
Суть голландського закону проти спаму в тому, що жодного рекламного листа не може бути надіслано без попередньої згоди одержувача. Одержувачі, чиї права були порушені, можуть відправити скаргу через спеціальний веб-сайт, який є базою для аналізу скарг та прийняття рішень для подальших дій. Незалежний департамент зв’язку і пошти є відповідальним за розрахунки і може накласти штраф до 450 000 євро за одне порушення.
Один з найбільш відомих законів проти спаму – федеральний закон США. Згідно з ним, комерційна розсилка має бути позначена, повинна включати адресу відправника, і давати одержувачу можливість відписатися. Також закон забороняє збір адрес електронної пошти шляхом перегляду веб-вузлів і автоматичний підбір адрес методом підстановки. Однак у цьому законі відсутня вимога попередньої згоди користувача на отримання розсилки. Крім федерального закону, який передбачає штрафні санкції і тюремне ув’язнення за даний вид злочину, у США є закон, що дозволяє користувачеві, який постраждав від спаму, стягнути зі спамера відшкодування «реального збитку».
Євген Петренко – юрист, адвокат Міжнародного правового центру „EUCON“
Джерело: газета „Юридична практика“ №49 (728) від 6.12.2011р. http://yurpractika.com/article.php?id=100103081