Новий закон наповнений нормами, що не вирішують існуючих проблем правосуддя, а створюють нові
Судова система України сьогодні подібна до карткового будиночка, який може рухнути на голови наших співгромадян: її морозить від відсутності необхідного фінансування, недостачі кадрів та устояного порядку призначення голів судів. Але всі зазначені ланки — це необхідні фактори, які повинні забезпечити ефективний поцес судочинства, що служить одній меті – встановлення об’єктивної істини та захисту (відновлення) прав.
Важливість судової реформи розуміє сьогодні кожен юрист, більше того, проблеми настільки серйозні, що з окремими тонкощами законодавчих новел ознайомлені вже значна частина звичайних громадян, що цікавляться долею національної правової системи.
Мені, як адвокатові, було неприємно спостерігати відсутність конструктивного діалогу між парламентаріями по окремих питаннях судової реформи. Брати участь в обговоренні, прислухатися до суспільної думки, думки ведучих вчених і закордонних аналітиків — це були ті, на мій погляд, напрямки, які дозволили б з меншими втратами політичної дисципліни в парламенті, досягти змістовного наповнення закону, який вирішив би існуючі проблеми, а не створив нові.
Зробити спрощений доступ громадянам до правосуддя, розвантажити суди, зробити суддів більш відповідальними і мотивованими, прискорити процес розгляду справ — це першочергові завдання, які повинні бути вирішені за допомогою обновленого законодавства.
Корінні зміни в системі судів, що стосується зміни змісту роботи і функцій, а також повноважень Верховного Суду України, не спрямовані на усунення тих вузлових моментів, з якими ведуть боротьбу вже більше десяти років керівні пости нашої країни. Мова йде, звичайно ж, про прозорість процесу правосуддя та закріпленні незалежності суддів, піднятті авторитету судової влади.
Однак прозорість процесу зовсім не вимагає того, щоб уже налагоджені й перевірені десятиліттями ланки судової системи віддалялися або послаблялися.
Адже у Верховному Суді України сьогодні працюють найбільш досвідчені судді, чий професійний рівень дозволяє виконувати ті правові завдання, які виникають, виходячи із системних помилок в розумінні закону, а іноді — через недосконалість цього самого закону. Тому скорочення кількості суддів Верховного Суду й зміна формату його роботи, позбавлення його можливості бути ключовою фігурою у формуванні правової практики згубно позначиться на балансі й стабільності національної правової системи.
Уявимо собі пленарне засідання Верховного Суду України, у якому бере участь весь його склад: судді цивільного суду, господарського, адміністративного та судді, які все життя займалися карним судочинством. Якщо врахувати, що питання, передані на розгляд Верховним Судом, складають найчастіше предмет вузькоспеціалізований, у якому якісно розібратися може тільки фахівець у цій області, то К К Д передбачуваного формату роботи вищого судового органа може бути досить невеликий. При всій належній повазі до представників різної судової спеціалізації, їхнього величезного професійного досвіду, не впевнений у доцільності залучення, наприклад, до розгляду податкової суперечки суддів, які входять до склад палати з кримінальних справах.
Не дуже давно українська Феміда знайшла адміністративне судочинство, основною метою якого було визнане відмежування осіб приватного права від зазіхань на їхні права в публічних правовідносинах з державою й органами місцевого самоврядування. Досвід роботи адміністративної юстиції Франції, Німеччини, країн Центральної Європи складався десятиліттями, однак і там суди заходять у глухий кут з питань, що виникають на ґрунті ще не вивченої юридичної матерії. І в цих країнах обов’язково є судовий орган найвищої інстанції, що відповідає за формування практики з окремих, особливо, соціально гострих питань. Ми ж за п’ять років роботи адміністративних судів вже готові відмовитися від такого потужного «фільтра», як Верховний Суд! Більше того, ми готові довірити процедуру виявлення помилок правозастосування самим правозастосовним органом! Так, само, виникає сумнів, чи зможе Вищий адміністративний суд України визнати: дійсно ми зробили помилку й допустили чисельне тлумачення закону, що спричинило невірне вирішення адміністративної справи, що призвело до порушення прав сторони? Цікаво, скільки таких помилок у своїй діяльності визнає цей юрисдикційний орган?!
Такі міркування подібні до здогадів студента, що робить дослідження на пробному матеріалі, але вони не повинні виникати в громадянина правової держави, адвоката, якому потрібно бути впевненим, що в нього завжди будуть юридичні механізми для захисту прав його клієнта.
Виходячи з спостережень за спробами введення електронного документообігу в судах адміністративної юстиції, виникають також побоювання , як швидкого буде проходити втілення такого ж проекту в судах інших юрисдикцій з 1 січня 2011 року. Зрозуміло, що для цього потрібні й фінансові, і кадрові ресурси. Чи знайде держава їх для цих цілей? Питання залишається відкритим, адже в Державному бюджеті на 2010 рік така стаття витрат не передбачає.
Ще один аспект судової реформи, від якого всі практикуючі юристи очікують результатів й який я не можу залишити без уваги. Мова йде про перегляд процедури залучення до дисциплінарної відповідальності суддів, удосконалити її для того, щоб домогтися, з одного боку, самодисципліни й відповідальності від суддів, а з іншого боку – не наступити на свята святих, тобто незалежність суддів.
Думаю, колеги підтримають моє твердження про те, що кожен практикуючий юрист, адвокат зацікавлений у незалежному суді, рішення якого виноситься лише на підставі закону й установлених обставин в справі при відсутності яких-небудь третіх факторів.
Тепер же ми можемо сміло припускати, що скарга на суддю може надійти від будь-якого незадоволеного рішенням представника або сторони. І якщо раніше по очевидній безпідставності скарга могла так і залишитися в столі дисциплінарного органа, то тепер при дотриманні всіх формальних вимог і атрибутів суддя буде нести відповідальність по тим обставинам, які в ній викладені.
Що ми отримаємо в кінцевому результаті: збільшення кількості самовідводів, збільшення додаткових занять для судді (наприклад, у вигляді пояснень судовому інспекторові), що скоротить час, який він міг би витратити на вивчення справ, не говорячи вже про психологічний тиск із боку будь-якого нелінивого «шукача правди».
Не хотілося б, щоб у читача склалось невірне враження про мою оцінку результатів судової реформи, адже в ході виконання її окремих етапів ми отримали дуже важливі елементи дійсно демократичної судової системи, такі, як адміністративна юстиція, усунення процедури перегляду в порядку нагляду.
Нарешті, дуже важливим і давно очікуваним кроком стало закріплення серед інших підстав залучення судді до дисциплінарної відповідальності за здійснення грубого порушення правил суддівської етики. Визнаю — питання досить дискусійне, прихильники й супротивники цієї новели, безумовно, мають вагомі аргументи. Однак мені, як адвокатові, спокійніше знати, що така підстава закріплена в законі, і вона покликана дисциплінувати суддю в його професійній діяльності, а в жодному разі не порушувати його свободу.
Поза всяким сумнівом, позитивним моментом судової реформи стала зміна убік спрощення процедури формування суддівського корпуса, що на мою думку, буде сприяти не тільки прискоренню призначення (обрання) суддів, але й підвищить відповідальність органів, задіяних у цьому процесі, за рішення по тому або іншому кандидатові. На мій погляд, усунення парламентського контролю, тобто виключення Комітету Верховної Ради з питань правосуддя з ланцюга органів, які ухвалюють рішення щодо профпридатності суддів, — це крок досить закономірний і давно очікуваний. Посилення ж функцій профільних органів по питанню відбору суддів (мова йде про Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Вищу раду юстиції) повинне привести до позитивних результатів, таких, як формалізація вимог до кандидатів на посаду суддів й уніфікація критеріїв відбору.
Також слід зазначити незаперечний плюс того, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України буде тепер постійно діючим органом. Це, думаю, буде сприяти динамічному й оперативному реагуванню на дисциплінарні провини суддів, якісній обробці даних про суддів і кандидатів на посаду суддів, а також нагромадженню й засвоєнню досвіду роботи в певній сфері. Збережений принцип формування складу ВККС, при якому може бути забезпечене належне представництво суддів у цьому органі (більшість) за рахунок квоти З’їзду суддів України, а також повинно служити зміцненню незалежності судової влади.
Створення прозорої й злагодженої системи відбору суддів — це та мета, до досягнення якої прагнули довгі роки всі без винятку представники юридичної професії, учені й практики. Адже без висококваліфікованого й сумлінного суддівського корпуса говорити про правову державу безглуздо, тому що буде відсутній його основний атрибут: механізм встановлення й відновлення справедливості в соціальних конфліктах.
Звичайно, варто пам’ятати, що дія будь-якого закону проявляється в його виконанні, і від того, наскільки сумлінно поводяться «виконавці», залежить соціальний, економічний і політичний ефект, що вплине на правову дійсність. Із цього приводу хотілося б призвати колег направити зусилля в русло конструктивної критики та творення, відкинувши особисті амбіції і пам’ятаючи, що зламати легше, ніж побудувати.
Із прийняттям Закону про судоустрій у другому читанні, думаю, ми, нарешті, побачили початок довгого шляху, пройденого західними демократіями, у яких, іноді вдало, іноді не зовсім, ми намагаємося запозичити концептуальні основи правової системи. Сподіваюся, що ця дорога веде вперед…
РОМАНЧУК Ярослав — керуючий партнер Міжнародного правового центру EUCON, адвокат.
Джерело: „Юридична практика“ № 28 (655) от 13/07/10 http://yurpractika.com