Положення ст. 19 ПКУ передбачають, що справи, пов’язані зі сплатою податків платник податків веде особисто або через свого представника.
Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності.
Відповідно до п. 64.5 ПКУ та п. 4.4 розд. IV Порядку № 1588 для взяття на облік нерезидента (іноземної компанії, організації) подається до контролюючого органу заява за формою № 1-ОПН та документ, яким підтверджуються повноваження представника нерезидента.
Водночас, крім ПКУ, питання представництва врегульоване нормами ЦКУ.
Згідно зі ст. 237 ЦКУ представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами) (ст. 244 ЦКУ).
Таким чином, нерезидент може наділити повноваженнями зі сплати податку на прибуток підприємств та поданню Декларації (у т. ч. фінансової звітності) свій акредитований (зареєстрований, легалізований) відокремлений підрозділ за умови, що такий суб’єкт господарювання є представником платника податку із підтвердженням відповідних повноважень.
Джерело: