«Ще 4 місяці тому я з подивом би сприйняв новину, що триматиму зброю в руках та використовуватиму її за прямим призначенням. Повномасштабне вторгнення російського окупанта на територію нашої держави, в яке важко було повірити навіть після першого вибуху 24 лютого, внесло свої корективи у життя моєї родини та українців загалом. Стати до лав Збройних Сил України було свідомим та виваженим рішенням, хоча й не простим морально», — розповідає Євген Петренко
В мирному житті Євген Петренко — адвокат, партнер Юридичної групи EUCON, керівник практик захисту бізнесу та вирішення спорів, а також співкерівник практики кримінального права та процесу. Майже в перші дні війни Євген взяв у руки зброю, щоб захистити нашу країну від агресора та вибороти світле майбутнє для своїх дітей.
— Євгене, як ваше рішення боронити країну зі зброєю в руках сприйняла родина?
— Я із міста Краматорськ Донецької області. Хоч переїхав у Київ ще в 2001 році, батьки досі проживають там. Вони відчули на собі всі наслідки бомбардування у 2014 році. З огляду на це, найголовніша задача 24 лютого для мене полягала в убезпеченні двох маленьких діток та родини. Було прийнято рішення відвезти сім’ю на Захід України, так би мовити, погостювати у рідних. Моє рішення стати до лав ЗСУ члени родини сприйняли по-різному. Дружина мене завжди в усьому підтримує і з розумінням поставилась до цього. Батьки, звичайно, наполягали на тому, щоб краще подумати перед прийняттям рішення, але я вірю, що і вони ставляться з розумінням. Я усвідомлюю наслідки свого рішення і те, що без перемоги у моїх дітей майбутнього не буде.
Життя в умовах війни вчить зібраності і раціональному використанню кожної хвилини. Тому вільний час витрачається на спілкування із сім’єю.
— Чи важко було потрапити до ТрО та ЗСУ?
— 28 лютого я подав заяву до ТрО на Овруцькій, щоб мою кандидатуру розглянули до зарахування на службу в резерві ЗСУ. Ми навіть сформували загін з однодумців в кількості 24 осіб, зібрали та подали список і заяви. Та у відповідь почули: «Ок, ми передзвонимо». Не дочекавшись, 1 березня пішов до військомату, де і був згодом мобілізований. Варто відзначити, що до 1 березня я вважав, що в армії в умовах війни своє місце знайде будь-хто охочий, залежно від власних професійних вподобань та вмінь і незалежно від звання та досвіду. Але не так сталося, як гадалося. Рядовий та сержантський склад дійсно «нарозхват», тим паче якщо є бойовий досвід. А ось офіцерам запасу без бойового досвіду стати до лав не так вже й просто. Та все ж наполегливим завжди відкриваються двері.
— Що робити юристам в тилу або не на службі?
— Кожен повинен поставити собі питання, в чому саме він може бути корисним зараз. Війна — це не тільки фронт, окопи і передова, є безліч роботи в армії, яку має хтось робити. Кожен в залежності від своїх можливостей має робити те, що створюватиме боєздатність армії та надійний і стабільний тил.
— Що найбільше вразило на цій війні?
—Сила держави в єдності її території, єдності її громадян. Вперше за 30 років існування незалежної України вражає єдність народу в досягненні спільної мети — подоланні загарбницької навали та звільненні наших територій. Вражає незламний дух наших людей. Вражає сміливість тих українців, які залишились в тимчасово окупованих населених пунктах, які без зброї відстоюють свою незалежність.
— Яка ваша юридична оцінка триваючій агресії рф?
— російська федерація здійснила акт агресії щодо України. Винні у тих діях, що були вчинені в Харкові, Охтирці, Ізюмі, Маріуполі, Чернігові, Краматорську, Ірпені, Бучі, Гостомелі та інших містах щодо мирного населення, мають бути покарані. Будь-який акт агресії є військовим злочином. Я не спеціаліст в міжнародному праві, але, наскільки я розумію, зараз відсутні ефективні шляхи притягнення російського керівництва до відповідальності за агресію в Україні. Тому відповідні державні інституції започаткували процедуру створення окремого спеціального трибуналу. Я дуже сподіваюсь, що всі, хто причетні до війни з боку агресора, будуть відповідати за скоєне: від президента, уряду, військового керівництва, які віддають накази, до виконавців. Люди, які натискали на кнопки, відправляли в повітря «Гради», скидали бомби або громили будинки і стріляли в мирних жителів захоплених сіл і міст, мають бути покарані незалежно від того, чи це буде Міжнародний кримінальний суд в Гаазі, чи будь-який «гібридний» трибунал.
— У кінці травня у Варшаві під час відкриття Першого юридичного форуму «ЄС – Східне Партнерство» організатори показали і озвучили імена українських юристів, які зараз воюють, захищаючи свою країну, зокрема і вас, зазначивши, що ви мали бути серед спікерів заходу… Не шкодуєте, що обрали саме такий шлях?
— Ставити питання шкодую я чи не шкодую, недоречно, бо вважаю, що кожен чоловік має захищати свою землю та родину від ворога, зі зброєю в руках в тому числі. Повторюсь, це було свідоме та виважене рішення. Іншого бути не могло.
Наскільки я знаю, наступний форум відбудеться у Варшаві десь наприкінці травня 2023 року. Якщо до цього часу ми встигнемо закінчити цю війну і звільнити наші території, з радістю прийму участь в ньому і поділюся з європейськими колегами інформацію щодо злочинів, які скоювали російськи окупанти на території України.
Хотілося б, щоб в межах наступного форуму, ми обговорювали не тільки теоретичні механізми застосування інструментів репарацій та контрибуцій, а й реальні кейси щодо успішного відшкодування шкоди, втрат конкретним суб’єктам з конфіскованого по всьому світі майна країни-агресора чи її громадян.
Крім цього, думаю не тільки моїм, найбільшим сподіванням після нашої перемоги, є те, що жоден російський злочинець, в тому числі з числа найвищого керівництва, який причетний до масового вбивства українців, не залишиться без покарання.
Від редакції: Проєкт «Юристи в армії» — історії правників, які, незалежно від посад та регалій, взяли зброю до рук та стали на захист України. Ми переконані, що кожен, хто щось робить на користь української перемоги — на передовій чи в тилу, — по-своєму борець за незалежність України. Ми поважаємо кожну працю, яка наближає Україну до перемоги. Ми переконані, що юристів, які взяли зброю до рук, десятки, а може, й сотні. Ми будемо вдячні нашим читачам за інформацію про правників, які можуть стати героями рубрики «Юристи в армії».
Джерело: газета “Юридична практика”