Інтерв’ю Євгена Петренка, лейтенанта, партнера Юридичної групи EUCON, для газети “Юридична практика”.
«ЮП» спілкувалась з Євгеном Петренком, партнером Юридичної групи EUCON, майже рік тому — в червні 2022 року, тоді він ділився своїм досвідом перших місяців масштабної війни.
Цьогорічне інтерв’ю пан Євген нам дав під час короткої перерви, яка була його підрозділу для відновлення. Про шлях від мобілізованого без досвіду до заступника командира роти, про бонуси в адаптації в армії після досвіду спілкування в адвокатсько-суддівському середовищі, про ПТСР у цивільних і військових, про перспективи військового права, репарації та можливий міжнародний трибунал — читайте в інтерв’ю з юристом в армії: лейтенантом Євгеном Петренком (позивний АDVOCAT) — окремий розвідувальний батальйон, рота спеціальної розвідки.
— Пане Євгене, з минулої розмови минув майже рік. Як Ви? Більшість українців минулої весни була мобілізована як ніколи в бажанні вигнати ворога. Виявилось, що це не спринт, а марафон. Що думаєте Ви? Ми завершимо цього року чи 2024 рік також буде з воєнними діями?
— Бажаю здоров’я, пані Марино. Так, дійсно, вже минуло більше року — року адаптації до військового життя, першого досвіду бойових дій, втрат побратимів, оборони нашої землі та часткового звільнення української окупованої території. За цей час я пройшов шлях від мобілізованого без досвіду бойових дій до заступника командира роти, який несе відповідальність за свій колектив під час бойових дій. На моє глибоке переконання активна фаза бойових дій буде тривати весь 2023 рік, бо фізично реалізувати задуми керівництва по звільненню всіх окупованих територій швидко не можливо. Водночас, 2024 рік піде на укріплення наших позицій (в кордонах 1991 року) та стабілізацію ситуації на звільнених територіях, оскільки осередки «незадоволених» в будь-якому разі залишаться.
— Ви розповідали, що Ваші батьки з Краматорська, зараз вони в безпеці?
— Наразі сім’я проживає в Києві. Інколи приїжджають до Краматорська, перевірити стан житла після ракетних ударів по місту. Якщо є можливість, то зустрічаємось з ними там.
— Зараз дуже багато історій з евакуацією дітей з зони бойових дій, як Ви думаєте, батькам/опікунам/родичам цих дітей потрібна професійна допомога чи санкції з боку держави через те, що заперечують проти переїзду?
— Щодо евакуації дітей. З одного боку, кожен має право самостійно приймати рішення де жити, коли, в який спосіб і куди переїжджати. Конституція і закони гарантують нам свободу пересування та вільний вибір місця проживання на території України.
З іншого боку, міжнародним законодавством саме на державу покладається обов’язок забезпечити дитині невід’ємне право на життя, оскільки життя кожної дитини є найціннішим не лише для її батьків. І, якщо батьки в силу різних причин, часто надуманих, залишаються перебувати в зоні активних бойових дій, чим ставлять під загрозу своє життя та своїх дітей, тоді відмова батьків чи опікунів евакуювати дитину не має допускатися.
Абсурдним є рішення батьків жити з дітьми в Бахмуті, коли там йдуть вуличні бої, осколки летять з різних боків, танкові та артилерійські обстріли ворогом не припиняються.
— Ваш підрозділ зараз на відновленні, що це означає, поясніть, будь ласка, цивільним.
— Це — «відновлення бойової здатності підрозділу». Як правило, підрозділ виводиться на відновлення після активних бойових дій з метою відпочинку особового складу, комплектації підрозділу матеріальними та технічними засобами, озброєнням та технікою, поповнення втрат та проведення злагодження особового складу.
Але, коли ти перебуваєш в зоні проведення активних бойових дій, поняття «відновлення» стає умовним і через пару днів воно може закінчитися у зв’язку із отримання нового бойового розпорядження.
— За весь цей час, що Ви в армії, клієнти згадували, що Ви — юрист? А побратими, допомагали з паперовими справами? Чи зараз взагалі право — як з минулого життя?
— Коли ти довго на війні, то цивільна професія відходить на другий план настільки, що ти інколи забуваєш про неї. Пару днів назад подзвонив незнайомий номер, жінка поцікавилась моїми послугами, але не уточнила якими. Перше, що прийшло мені в голову, якими патронами заряджати зброю, який маршрут руху безпечний і хто — ціль (усміхається).
Але, якщо без жартів, розуміння певних процесів документообороту, ієрархії управління, досвід спілкування в адвокатсько-суддівському середовищі дає тобі переваги в армії та бонуси при адаптації.
— ПТСР у військових — це ж проблема наша загальна, не тільки військових, зараз під час війни, військовим надають допомогу?
— ПТСР — це проблема всього нашого суспільства, не тільки військових. Але є нюанси. Поки йде війна і військовий знову повертається на війну, то психотерапія з ним не проводиться. Тільки етап стабілізації. Терапія тільки після повного повернення додому. В ЗСУ є Головне управління морально-психологічного забезпечення. У в/ч є посади офіцера-психолога. Але, одному психологу на батальйон (до 800 солдатів) дуже складно всіх охопити. Тим паче, що на виконанні бойових задач підрозділ може розтягнутися по лінії фронту до 50 км. Тому велика роль щодо підтримання морального стану колективу та його стабілізація після бойового виходу покладається на командира підрозділу та його заступника.
— Взагалі, така галузь як «військове право» має перспективу для адвокатів та юрфірм чи це більше pro bono історія?
— Це ціла окрема правова система, яка застосовується до військовослужбовців, а в деяких випадках — і до цивільних осіб, діяльність яких тісно пов’язана зі збройними силами.
Я думаю, що зараз, і тим паче після війни, послуги в цій сфері будуть дуже актуальними. Зараз багато знайомих звертаються, щоб отримати допомогу/консультацію, наприклад, при встановленні факту загибелі військовослужбовця чи його статусу безвісті зниклого; при оформленні грошової допомоги сім’ям померлих військовослужбовців; в процесі визволення з полону; при оформленні пільг, виплат бойових, оформленні статусу учасника бойових дій чи інваліда; оскарженні бездіяльності органів державної влади чи місцевого самоврядування.
Питань дуже багато: держава, пробуксовуючи при вирішенні цих питань, списує все на війну, а військовослужбовці та їх сім’ї вважають, що в нашій державі має все робитися автоматично і звертатися за своїми правами не потрібно. Тому роботи в цьому напрямку вже є багато, а буде – більше.
— Якщо говорити про підтримку, то донати і волонтерство, що ще? Що ще можуть цивільні?
— Можливо дуже грубо, але скажу. Перестати жити так, як ніби війна йде на певній території і їх вона не стосується. Повірте, дуже демотивує хлопців, коли вони бачать на вулицях умовного Києва розважальні заходи, вечірки, тощо. Чи «адвокатів», які вчать як не приймати повістки і ухилятися від них. Оце і є приклад того, що війна не для всіх.
Всім, хто допомагає ЗСУ, велика подяка і шана.
— За весь цей час втрати з`явились в кожній родині/колективі. Як нам підтримувати один одного?
— Війна — загальнонаціональне горе. Ми всі маємо пройти всі етапи втрати тому, що ми всі щось втратили: хтось мирне життя, хтось будинок, хтось близьку людину. Дуже тонка грань. Необхідно бути дуже обережним в питанні підтримки. Є люди, які хочуть говорити про своє горе, поділитися, виплакати. Їм треба з кимось розділити свій біль і отримати підтримку і теплоту. Інші — навпаки, мовчать і замикаються в собі. Не треба лізти до них із запитаннями чи проханнями розказати про свій стан. Для них це травматично і ще більше поглиблює в стрес. Все індивідуально.
— Як ви думаєте, чи не варто одразу закріпити в законі норму якою передбачити, що частину коштів, які будуть надходити в Україну від арештованих російських активів як компенсація за завдані збитки, направляти на підтримку, адаптацію та реабілітацію ветеранів війни?
— Це актуальне питання вже сьогодні, а по завершенню війни це буде архіважливе завдання для всієї країни.
Джерело фінансування не настільки важливе, хоча логіка у вашій пропозиції звичайно є.
Закон прийняти можна, головне, щоб був розроблений механізм виділення коштів на відповідні державні програми не на папері, а фактично. І щоб доступ у всіх ветеранів був однаковий без надлишкових бюрократичних процедур.
— Епічні відео з роботою наших воїнів можуть скласти хибне уявлення, що завжди все виходить з першого-другого разу. У Вас чи Вашого підрозділу є такі відео (можливо з поясненням скільки там реально було роботи)?
— Якщо Ви (аудиторія) побачили відео успішного бою, артилерійського удару по ворогу, результат виконаної операції, значить вони точно були успішними. Ніхто не буде викладати фейли. Епічність всіх цих відео полягає в тому, що всі вони є першоджерелом тому, що зняті безпосередньо в бою за допомогою мінікамер на шоломі від першої особи, без монтажу і втручання.
Успішність будь-яких воєнних операцій залежить від отримання точної, достовірної та об’єктивної інформації про ситуацію в конкретних місцях, аби прив’язати отримані факти до конкретних координат. Жодне відео не передають об’єм роботи. Та й глядачу не цікаво буде дивитись годинами, як група повзає по землі, закопується з голови до ніг, місить болото, маскується від ворога, тощо, з метою збору інформації. На виході будемо мати епічну двосекундну яскраву картинку прямого влучання нашого артилерійського снаряду в якусь ворожу техніку чи склад боєприпасів.
— Після перемоги, де Ви себе бачите: в армії чи в цивільному житті?
— Саме в армії категорично себе не бачу. Я йшов не в армію, а на війну. В перші місяці війни в мене були певні непорозуміння із військовими щодо тих чи інших процесів. В мене було несприйняття військових нелогічних дій, нераціонального витрачання часу та ресурсів, безапеляційного виконання наказу, навіть якщо він не мав під собою жодного обґрунтування та необхідності. Застарілі з радянських часів методи взаємовідносин командирів із особовим складом, сліпе підпорядкування виходячи лише із військового звання чи посади, не сприяють ефективному виконанню задач. А змінювати їх не було часу, та й бажання я особливого не побачив. Тому, якщо не реформувати систему, не змінити підходи в армії, її покинуть найбільш вмотивовані, організовані, цілеспрямовані, комунікабельні, харизматичні лідери, за якими стоять цілі підрозділи.
— Минулого разу ми задавали питання щодо відповідальності росіян. Зараз є ордери на арешт путіна та його посіпаки, яка допомогала викрадати дітей. Йдуть розмови, який трибунал краще — інституційний чи спеціально створений для воєнних злочинців. Що Ви думаєте щодо цього? Та й взагалі Ви вірите, що побачите на лаві підсудних путіна і ко?
— Беззаперечно, що росіяни в Україні вчинили величезну кількість різних військових злочинів і злочинів проти людяності. Але особливість будь-якого міжнародного кримінального суду полягає в тому, що провадження у цих справах не відбувається без фізичної присутності обвинувачених. путін, як і будь-який інший глава держави на своїй посаді, володіє імунітетом. Правових механізмів, за якими можна було б силою доставити його в суд, не існує. У світовій практиці є поодинокі випадки успішних процесів проти діючих глав держави за військові злочини і злочини проти людяності: президенти Ліберії та Судану. Тому притягнення до відповідальності путіна, тим більше, враховуючи економічні, політичні і соціальні аспекти взаємовідносин росії із Європою та світом, я вважаю, малоймовірним.
— Репарації і компенсації. Як Ви думаєте, коли ми їх побачимо?
— Очевидно, що добровільно сплачувати репарації росія не буде. Тому оптимальним варіантом є конфіскація заморожених активів російських підприємств, що потрапили під санкції, власності приватних осіб і золотовалютні резерви російського центробанку (більше 300 млрд дол.).
США, Канада, Велика Британія найбільше просунулися в питанні конфіскації російських активів та передачі їх Україні. Деякі кошти від конфіскації вже надійшли до державного бюджету.
— Ще задовго до масштабного російського вторгнення був запланований ваш виступ на Першому юридичному форумі «ЄС-Східне партнерство», який відбувся в Варшаві 26-27 травня 2022, але війна завадила вам взяти участь в цьому заході, я так розумію що в і цьому році 25-26 травня ви з об’єктивних причин пропускаєте вже другий форум. Але якщо припусти гіпотетично що вам чудом вдалося в цьому році приїхати до Варшави і виступити перед колегами — юристами, з більше чим 20 країн, яким би був ваш посил до них, що би ви їм хотіли сказали?
— Мій посил був би дуже простим:
Перше, не співпрацювати з російськими юристами, багато з яких підтримують агресію росії проти України, які в жоден спосіб не протестують проти варварської війни, воєнних злочинів, злочинів проти людяності, геноциду та розпалювання ненависті.
Друге, відмовитися від роботи з російськими клієнтами, а тим більше — допомоги їхньому бізнесу, допомоги російській еліті обходити санкції чи ховати свої активи від арешту та конфіскації.
Цими діями ви проявите солідарність з українським народом та винесете свій вклад в перемогу над рашизмом.
Джерело: газета “Юридична практика”